Ліббі Гайман вважалася однією з найвпливовіших зоологів. Вона написала та проілюструвала безпрецедентний шеститомний трактат обсягом 4000 сторінок, присвячений приблизно мільйону безхребетних. Як їй це вдалося, детальніше поговоримо на chicagoname.com.
Дитячі та юнацькі роки
Ліббі з’явилася на світ у 1888 році в Де-Мойн, штат Айова, в сім’ї мігрантів зі Східної Європи. Вона була третьою з чотирьох дітей Джозефа і Сабіни. Батьки не балували своїх дочок і синів, а виховували дуже суворо. Батько, який був на 12 років старший за матір, турбувався лише про свій бізнес тому дуже мало часу проводив з дітьми.
З ранніх років Ліббі проявляла великий інтерес до природи. Вона вивчила наукові назви квітів зі шкільного підручника з ботаніки, що належав її братам, і збирала колекції метеликів і молі. У школі Гайман була наймолодшою в класі, але попри це, досягала успіхів у навчанні. У 1905 році вона закінчила школу з відзнакою. Довгий час Ліббі не могла визначитися, ким би їй хотілося стати, тому, отримавши атестат, вона влаштувалася працювати на фабрику вівсяних пластівців, де наклеювала етикетки на упаковки.
Якось на фабриці Гайман зіткнулася з вчителькою старших класів. Побачивши, де і ким працює її колишня учениця, вона вирішила їй допомогти вступити до Чиказького університету. У цьому закладі вищої освіти Ліббі вивчала ботаніку і зоологію. У 1910 році вона закінчила університет, здобувши ступінь бакалавра. Професор Чарльз Чайлд переконав Гайман вступити до аспірантури. Бувши його асистенткою, дівчина керувала лабораторними роботами з курсів елементарної зоології та порівняльної анатомії хребетних.
Попри те, що Ліббі вже перейшла на свій хліб, вона не звільнилася від сімейних обов’язків і їй доводилося фінансово допомагати матері й братам. У 1907 році помер голова сім’ї, а мати разом з братами переїхали до Чикаго, Ліббі нічого не залишалося, як вести господарство і терпіти від них осуд її кар’єри.
Розвиток кар’єри: робота в лабораторії, написання навчального посібника
У 1915 році в 15-річному віці Гайман здобула докторський ступінь за дисертацію на тему «An Analysis of the Process of Regeneration in Certain Microdrilous Oligochaetes». Потім вона все ж прийняла пропозицію Чайлда і працювала у нього асистенткою до виходу на пенсію. Її робота в лабораторії полягала в проведенні фізіологічних експериментів на нижчих безхребетних, включаючи гідр і плоских черв’яків. Саме тоді Ліббі зрозуміла, що багато поширених тварин були помилково ідентифіковані через недостатнє таксономічне вивчення. Вона стала гарною фахівчинею з таксономії цих груп безхребетних. Її інтерес до цього виду тварин мав яскраво виражений естетичний компонент.
Працюючи лаборанткою і допомагаючи Чайду вести заняття, Гайман відчула необхідність у написанні гарного навчального посібника для студентів. Таким чином, у 1919 році видавництвом Чиказького університету було опубліковано посібник «Laboratory Manual for Elementary Zoology». Перший тираж дуже швидко розійшовся і в 1942 році вже вийшов другий посібник «Laboratory Manual for Comparative Vertebrate Anatomy».
Кардинальні зміни
У 1930 році Ліббі могла дозволити собі жити на гонорари від продажу своїх лабораторних посібників і покинула кафедру зоології. У 1931 році вона виїхала з Чикаго і на цілих 15 місяців вирушила в турне по Західній Європі. Важливо відзначити, що Ліббі глибоко захоплювалася вишуканими квітами, тонкими формами та симетрією безлічі різних мікроскопічних видів, таких як найпростіші, губки й кишковопорожнинні.
Повернувшись з подорожі, Гайман оселилася в Нью-Йорку, де жила дуже скромно, присвячуючи весь свій час написанню трактату про безхребетних. У 1937 році її зробили почесною науковою співробітницею Американського музею природної історії.
Все життя Ліббі мріяла жити за містом і займатися садівництвом. У 1941 році вона придбала будинок в Міллвуді, округ Вінчестер. Звідти вона їздила на роботу в музей до 1952 року, коли знову повернулася до Нью-Йорка. Хоча садівництво і поїздки на роботу забирали багато часу і писати трактат було практично ніколи, за роки проживання в селі вона завершила другий і третій томи. У 1951 році вони були опубліковані. Працюючи в музеї, Гайман постійно перебувала в бібліотеці. Вона читала, робила нотатки, збирала інформацію і друкувала на механічній машинці чернетку своїх книг. Четвертий том трактату опублікували в 1955 році, а п’ятий в 1959 році.
Гайман обожнювала музику. Вона регулярно відвідувала виступи Метрополітен-опери та Нью-Йоркської філармонії. Також вона вела активне листування з вченими, які надсилали їй зразки або консультувалися з нею, а ще здійснювала літні поїздки в морські лабораторії для збору зразків.
Заслуги, останні роки життя
Справжнє визнання Гайман почалося з публікації її першої книги про безхребетних. У 1941 році Чиказький університет присвоїв їй почесний ступінь докторки наук. У 1951 році вчена отримала медаль Даніеля Жиро Елліота від Національної академії наук. У 1959 році Гайман стала президенткою Товариства систематичної зоології, а з 1959 по 1963 рік редагувала журнал «Systematic Zoology». Крім книг, Гайман опублікувала 135 наукових статей у період з 1916 по 1966 рік.
В останнє десятиліття життя у жінки почалися проблеми зі здоров’ям і працювати прикутою до крісла колісного їй було все важче. У 1967 році у віці 78 років, страждаючи від хвороби Паркінсона, вона опублікувала 6 том своєї праці. У передмові Ліббі оголосила, що це буде останній том в її житті. Ця велика жінка пішла з життя 3 серпня 1969 року.
З усього вищесказаного можна зробити висновок, що Ліббі Гайман зробила значний внесок у розвиток зоології. Її роботи продовжують цитуватися і використовуватися, адже досі вважаються чудовим джерелом знань.
