За всю свою історію існування Чикаго не було передовим центром нафтової промисловості, проте коли переробка нафти розпочалася, то вона викликала неабиякий фурор, пише chicagoname.com.
З чого все починалося?
Зародження нафтової промисловості в США відбувалося в далекому 1850 році, коли поклади корисної пальної копалини виявили на території штатів Пенсільванія і Нью-Йорк.
У Чикаго нафтопереробка почалася в той час, коли вже розвинена нафтова промисловість займалася виробництвом гасу. Головною у США була величезна нафтова корпорація “Standard Oil Trust”. У 1889 році Джон Д. Рокфеллер створив нове дочірнє підприємство гігантської корпорації під назвою “Standard Oil of Indiana”.
У той період близько 80 мільйонів доларів було інвестовано в американську нафтопереробну промисловість, у якій уже працювало понад 10 000 осіб, і щорічно виробляли продукції на суму понад 80 мільйонів доларів.
Спочатку будівництво нового НПЗ планувалося в Південному Чикаго, де закінчувався трубопровід, що йде від нафтових родовищ Огайо та Індіани. Але ціна землі, податкові ставки та опір місцевих жителів призвели до того, що довелося шукати інше місце.
У цьому контексті новий нафтопереробний завод у Чикаго, який планувала зводити компанія “Standard Oil of Indiana”, був виробничим підприємством другого покоління і мав стати більшим і сучаснішим за своїх попередників в Огайо і Пенсільванії.
Незабаром було ухвалено рішення зводити завод у Вайтінгу, розташованому на північному заході Індіани, на березі озера Мічиган. Будівництво тривало трохи понад рік, і вже в 1889 році нафтопереробний завод у Вайтінгу запустили й ввели в експлуатацію. Почалося перероблення сирої нафти на гас. Варто зазначити, що цей завод певний час вважався одним з найбільших у світі.
Хороші показники незважаючи ні на що
До середини того десятиліття завод Вайтіга переробляв до 36 000 барелів сирої нафти на день, на його частку припадала майже п’ята частина всіх нафтопереробних потужностей США. Наприкінці 1890 року в підприємство інвестували близько 6 мільйонів доларів.
На початку 20 століття, коли нафтова промисловість почала орієнтуватися на виробництво бензину, завод у Вайтінгу став піонером у нових технологіях нафтопереробки. У 1911 році Верховний суд США видав постанову на закриття нафтового тресту Рокфеллера. Це означало, що “Standard of Indiana” стала незалежною компанією. Водночас великий розвиток автомобільної промисловості призвів до значного розширення нафтової галузі.
У 1910 році вартість продукції нафтопереробних заводів США збільшилася майже в 7 разів, а кількість робітників у ній у 4 рази.
Бум розвитку галузі був зумовлений технічними інноваціями, впровадженими на НПЗ у Вайтінгу (який тепер був з’єднаний трубопроводом з нафтовим родовищем у Канзасі та Оклахомі). У 1910 році керівник компанії “Standard Oil of Indiana” Вільям Бертон ініціював проведення експериментів на заводі у Вайтінгу, намагаючись збільшити вихід бензину завдяки переробці сирої нафти за вищих температур і тиску.
Незабаром виявилося, що експерименти були успішними, оскільки за період з 1913 року по 1920 рік компанія “Standard of Indiana” зібрала 15 мільйонів доларів у вигляді патентних відрахувань. Це сталося завдяки тому, що вона та інші нафтові підприємства використовували новий процес для отримання великої кількості бензину з кожного бареля сирої нафти. До середини 20 століття в Чикаго було кілька великих НПЗ.
До середини Великої депресії в “Standard of Indiana” працювало близько 7000 жителів Чикаго. Під час другої світової війни на околицях міста з’явилося ще більше нафтопереробних заводів і місцева промисловість у відповідь на брак робочої сили найняла сотні жінок.
Наприкінці 1945 року, відразу після закінчення війни робітники з різних НПЗ влаштували страйк. Таким чином, люди змогли домогтися підвищення зарплати приблизно на 18%.
У другій половині 20 століття нафтопереробна промисловість США все більше концентрувалася в Техасі, Луїзіані, Каліфорнії. Чикаго стало відігравати меншу роль як центр нафтоперероблення. Проте в ньому, як і раніше, знаходилося кілька великих заводів.
Розвиток переробки нафти
Станом на 1950 рік заводи в Чикаго переробляли близько 175 мільйонів барелів нафти на рік, що робило регіон третім за величиною переробки нафти в США. Потужність заводу у Вайтінгу, який споживав більше води, ніж усе місто, становила 200 000 барелів на добу. Серед інших великих заводів у Чикаго були такі: “Cities Service Oil Company”, “Pure Oil Company”, “Texas Company”.
Вже наприкінці 20 століття частка Чиказького регіону в загальному обсязі нафтопереробних потужностей США скоротилася приблизно до 5%, на південних околицях все ще залишалися великі нафтопереробні заводи. Таким чином, 4 місцеві НПЗ розташовані в Блу Айленді, Лемонті, Джоліеті та Вайтінгу — мали сумарну потужність переробки близько 875 000 барелів на день.
Лідером серед них був і є завод у Вайтінгу, який тепер належить компанії “The Amoco Corporation” (колишня “Standard of Indiana”).
