Чикаго — один з найбільших мегаполісів США, який розкинувся вздовж узбережжя озера Мічиган. З моменту заснування в місті активно розвивається промисловість. У зв’язку з цим, людям доводиться боротися з великою кількістю промислових відходів.
Вплив забруднень на населення варіювався залежно від методів утилізації відходів, мінливої географії виробництва, змін в економічній сфері та певних політичних ініціатив, пише chicagoname.com.
Колосальна шкода навколишньому середовищу
На початку 19 століття основна промислова діяльність була сконцентрована вздовж південного рукава річки Чикаго, частково це пов’язано з тим, що водний шлях слугував зручним сховищем для відходів. У той період ці відходи складалися здебільшого з органічних речовин — крові, жиру, гною зі скотобоєнь і м’ясокомбінатів, шкіряних заводів. Стругальні, лісопильні фабрики викидали в повітря велику кількість деревного пилу.
Найсильніший вплив від діяльності цих підприємств позначався на людях робітничого класу, які заселяли прилеглі житлові квартали, проте вітер з південного заходу переносив смердючі запахи й у престижні райони міста, розташовані в центрі.
Починаючи з 1860 року, після численних скарг громадян, влада почала розробляти та застосовувати різні закони про охорону здоров’я, внаслідок чого підприємства-порушники були витіснені за межі міста в нові промислові передмістя.
Незабаром чиновники вдалися до використання технологічних рішень, намагаючись пом’якшити тривалу загрозу для системи питного водопостачання міста, яку становили відходи, що переносяться водою. Неодноразові спроби змінити течію річки Чикаго і направити відходи в бік від водозабірного резервуара на озері Мічиган, увінчалися завершенням будівництва Чиказького санітарно-суднового каналу в 1900 році.
Активне зростання сталеливарної промисловості в регіоні Калумет змінило структуру і географію промислових забруднень. Сталеливарні заводи в Південному і Східному Чикаго стали основою величезного промислового комплексу вздовж берегової лінії озера Мічиган, до якого також входили нафтопереробні, хімічні та понад сотня металообробних заводів.
Сталеливарні заводи викидали в атмосферу найбільші обсяги відходів. Вночі небо світилося червоним від частинок оксиду заліза, що вивергалися мартенівськими печами. Шлак з доменних печей використовували для заповнення болотистої місцевості та розширення берега озера. Вугільні смоли з коксохімічних заводів і кислоти покривали річку Гранд-Калумет. Якість води в південній околиці озера Мічиган помітно погіршилася ближче до 1930 року, зростання рівня забруднень після Другої світової війни, спричинене збільшенням промислового виробництва, ще більше поглибило проблему.
Шлакові відходи постійно забруднювали пляжі, на тлі цього улови осетра, форелі, жовтого окуня стрімко скорочувалися.
Спроби боротьби з відходами
У 1950 році люди почали перейматися наслідками впливу відходів на здоров’я, проте ніхто не замислювався над тим, як страждає довкілля особливо від діяльності сталеливарних заводів.
У 1960 році в Чикаго виник екологічний рух, який домігся від влади ухвалення кількох важливих законів. Таким чином, вони зобов’язали заводи встановлювати на виробництві спеціальне обладнання, яке вловлюватиме забруднювальні речовини перед викидом у повітря і воду.
Попри все, заводи скидали більшу частину уловлених відходів на погано спроєктовані звалища, оскільки цей метод утилізації зовсім не регулювався до 1970 року.
Починаючи з 1980 року, відбулося скорочення важкої промисловості, що сприяло зменшенню забруднення повітря, води. Однак діяльність наших пращурів дотепер дає про себе знати.
