З моменту заснування Чикаго в місті почала активно розвиватися промисловість. Після заселення земель міста і пристосування мешканців до навколишнього середовища приблизно у 1850 році Чикаго вступило в хорошу фазу економічного зростання. З 1930 року економічні показники міста були менш разючими, але місто змогло залишитися найважливішим діловим та економічним центром у США, пише chicagoname.com.
Торгівля на Великих озерах
Заселення європейцями району Великих озер почалося порівняно рано, у так звану епоху географічних відкриттів. До кінця XVII століття французи Луї Жольє і Жак Маркетт досліджували територію вздовж південно-західного узбережжя озера Мічиган. Упродовж XVIII століття болотистими землями цього району також цікавилися торговці та європейські мандрівники. Інтенсивність європейського та африканського комерційного заселення помітно зросла на початку XIX століття. Сьогодні більшість людей, які вивчають економічний розвиток південної частини регіону Великих озер, включно з Чикаго і його околицями, розглядають регіон у контексті капіталістичного ринку західного світу, який розширювався. Торгівля хутром, військові об’єкти, державні інвестиції в інфраструктуру, збут фермерських продуктів — усе це призвело до поступового включення регіону в товарні ринки.
На початку XIX століття капіталізм, що розширювався, економічно трансформував цей регіон, перетворивши його з місця нерегулярної міжкультурної торгівлі ресурсами й коштовностями на місце регулярного виробництва та обміну сільськогосподарськими, промисловими товарами. У 1825 році відбулося завершення будівництва каналу Ері, що стало дуже важливою подією. Річ у тім, що Великі озера вдалося зв’язати з Баффало, Олбані, а також із Нью-Йорком. Канал допоміг здійснити зміщення центру економічної влади на Північному Заході з долини Огайо на південне узбережжя Великих озер, з Цинциннаті та Луїсвілля до Клівленда і дедалі більше до Чикаго. Незабаром далекоглядні підприємці почали інвестувати в майбутнє міст, розташованих на південних берегах Великих озер.
Багаті природні ресурси
На Середньому Заході були дуже щедрі ресурси, що й спровокувало економічний розвиток регіону. Наприклад, тут був ґрунт, що мав величезну природну родючість, і вода в майже невичерпних кількостях. А також величезні поклади залізної руди та вугілля, які виявилися дуже доречними, коли Америка перейшла на сталь і пар. Природні ресурси доповнювалися великим запасом соціальних і культурних ресурсів. У поселеннях переважали фермери й ремісники, які звикали до дисциплінованої праці, раціонального розрахунку і розумного накопичення. За ними слідували мігранти з інших країн, які, попри великі відмінності в культурах і традиціях, поводилися відповідно до економічних і соціальних очікувань євро-американських сусідів.
Якщо на початку століття найкращі можливості були пов’язані із закупівлею сировини, міжкультурною торгівлею, спекуляцією та освоєнням земель, то незабаром у справу вступило комерційне сільське господарство. Завдяки вирощуванню зернових культур, великої рогатої худоби, кукурудзи, свиней покращилася торгівля, і зародилося те, що тепер називається агропромисловим комплексом Чикаго. У 1848 році завершили будівництво каналу Illinois & Michigan. Він з’єднав Чикаго з річковою системою Міссісіпі через річки Іллінойс і Чикаго. Це призвело до того, що місто на південно-західному березі озера Мічиган перетворилося на один із найважливіших міських вузлів економіки Середнього Заходу.
У період з 1850 року по 1920-ті роки Чикаго перетворилося з невеликого регіонального торгового вузла у внутрішніх районах США на друге за величиною місто країни. У 1850 році його обслуговувала залізниця Galena and Chicago Union, і вже за 6 років воно стало найбільшим залізничним центром у світі. Ба більше, володіючи тільки рудиментарними виробничими потужностями в середині століття, Чикаго стало ядром одного з найрозвиненіших індустріальних регіонів на Землі до 1900 року. У 1850 році, бувши невеликим центром торгівлі, розподілу і постачання фермерів Великих озер, Чикаго за кілька десятиліть змогло розширити свої внутрішні райони до Скелястих гір і перетвориться на світову імперію.
У 1890 році Чикаго стало осередком забою худоби, виробництва пиломатеріалів і меблів у США. На той час місто було провідним у країні виробником одягу, тютюнових виробів, заліза і сталі.
Промисловість міста у XX столітті
До 1930 року чиказька промисловість продовжувала розвиватися. Ба більше, багато ранніх видів обробної промисловості — розпилювання і стругання пиломатеріалів, фрезерування та пакування м’яса — поступалися своїми позиціями вищим галузям, що ґрунтувалися на виробництві металів, заліза і сталі.
У 1930 році три найбільші компоненти обробної промисловості Чикаго становили електромашинобудування, виробництво чавуну і сталі, а також цехове і ливарне виробництво. Наприклад, у 1929 році у швейній промисловості працювало понад 30000 містян, у поліграфії та видавничій справі — понад 25000, меблевій промисловості — 18000. Більша частина американської продукції вироблялася дрібними й середніми сімейними фірмами, що випускали невеликі партії спеціальних товарів. У Чикаго такі підприємства розташовувалися на західній і північній сторонах міста, тоді як великі заводи домінували на південній і південно-східній частинах.
У міру розвитку обробної промисловості в місті, змінювалися і ринки збуту. Наприкінці 1920 року вироблені в Чикаго електромашини, вироби із заліза і сталі, верстати, метали продавали не тільки в США, а й по всьому світу.
Значна промислова міць міста пояснює його економічний динамізм. Якщо порівнювати структуру економічних можливостей Чикаго після 1930-х років із тими, які були в міста в період 1850-х років, то вражає, наскільки обмеженими та скутими вони були. Розвиток промисловості міста був значною мірою вираженням, якщо не втіленням Середнього Заходу та його різноманітних ресурсів:
- Родючі прерії в епоху сільськогосподарського та залізничного розвитку.
- Вугілля, залізна руда в епоху сталі.
- Харчові продукти, волокна та сировина в період збільшення населення, урбанізації.
Звісно, з 1930-х років промисловість та економіка США продовжувала розвиватися, але вже не з тією інтенсивністю як раніше. Сучасне місто змогло зберегти свій сильний високотехнологічний промисловий профіль і залишилося центром гуртової та роздрібної торгівлі, дистрибуції, промислових і комерційних виставок.
Збереження лідерства
У період 1920-1970-х років у Чикаго збереглася більшість традиційних галузей промисловості. У 1954 році місто навіть перевершило Піттсбург, колишнього лідера, за виробництвом чавуну і сталі, випустивши чверть усієї продукції в країні. Також високими були обсяги виробництва в машинобудуванні, металургії, поліграфії, хімічній і харчовій промисловості. Значно розширилася індустрія побутової електроніки, оскільки такі фірми, як Motorola, Zenith і Admiral, захопили велику частку ринку. Хоча промислова економіка району залишалася сильною, міська — ні. Компанії закривали старі заводи в місті та відновлювали роботу в передмісті.
У 1970 році характер столичної економіки Чикаго змінився. З відкриттям морського шляху Святого Лаврентія, планувалося розвинути морську торгівлю. Однак це зробити не вдалося, оскільки конкуренція з боку іноземних фірм подавала багато місцевих компаній.
Чикаго пережило депресію, війни, післявоєнний бум, скорочення і реструктуризацію в 1970-1980-х роках, зберігши значну частину своєї гордості та процвітання.
